Я зіткнулася з булінгом ще в молодшій школі – приблизно з 6 років, і це тривало не один рік.

Найчастіше мене ображали через зовнішність. У молодших класах мене називали «кітайозою» через азійські риси обличчя. У старшій школі жартували, що мені «обличчя трактором переїхали» через мій неординарний грецький профіль. Окрім слів, запам’ятався і жест – коли навмисно звужували очі, щоб мене передражнити. Я нікому про це не розповідала, і навіть не пам’ятаю, як реагували дорослі, – ці спогади ніби стерлися. З часом я виробила для себе спосіб справлятися – намагалася «подружитися» з тими, хто ображав. Це була така стратегія виживання.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Ти дуже гарна і цінна така, яка ти є. Часто ті, хто ображає, просто не справляються з чужою унікальністю. І ще важлива річ, яку я зрозуміла вже пізніше: навіть якщо дитина не розповідає про булінг, любов і підтримка батьків мають величезне значення. Коли тобі кажуть, що ти гарна, розумна, талановита – це дає внутрішню опору, яка допомагає пережити навіть складні речі.