Я зіткнувся з булінгом у школі у 12–13 років, коли переїхав в інше місто.

Спочатку мене цькували через мову, а згодом це переросло у фізичне насильство – я виявився слабшим за однолітків, і цим почали користуватися. Найсильніше запам’ятався так званий «ефект зграї»: коли кілька людей тримають, а інші б’ють і знущаються. Приводом могло стати що завгодно – образи, вигадані плітки чи просто бажання знайти когось слабшого. Це тривало більше року. Я нікому не розповідав. У мене не було поруч батька, мама тоді була за кордоном, а виховувала мене бабуся. Я боявся їй сказати, бо думав, що від цього стане тільки гірше. Зрештою єдиним виходом стала повна зміна середовища – я перейшов в іншу школу. Але навіть там ситуація не одразу покращилася: мене побили і зламали ніс, знову ж таки під приводом вигаданих пліток.  

Що я б сказав дитині, яка зараз переживає булінг?Не мовчати і намагатися залучити більше людей, щоб не спускали ситуацію з рук. Я людина, яка через це пройшла, і я б ніколи не спустив з рук таку ситцацію відносно своєї дитини.