Я зіткнулася з булінгом у двох різних місцях – у школі та в таборі, у віці 12 і 16 років.

Це були різні ситуації, але відчуття дуже схожі. У таборі це було жорстоко: мені залишали сміття на ліжку, могли намочити матрац, ховали речі, робили вигляд, що мене не існує. Були й випадки фізичного насильства – мене били. Найбільше запам’яталося, що це робили двоє, а всі інші просто стояли поруч і дивилися. У школі булінг проявлявся інакше – через образи, принизливі прізвиська і виключення з групи. Це почалося після того, як мені довелося змінити школу через війну на сході. У новому середовищі мене довго не приймали, ігнорували, а іноді звинувачували разом з іншими переселенцями у тому, що сталося. Я зверталася по допомогу до батьків. У таборі, коли я просила забрати мене, батько відмовився – сказав, що вже заплатив за нього. У школі мама відреагувала, але це не одразу змінило ситуацію. Чесно, тоді мені не допомогло нічого – це був дуже важкий період. Я просто намагалася якось витримати: багато читала, слухала музику, гуляла на природі. Це були мої способи втекти і трохи заспокоїтися.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Проблема не в тобі. Ти не винна в тому, що з тобою відбувається. З часом ти зможеш дати собі ту любов і підтримку, якої, можливо, зараз не вистачає. У тебе будуть свої люди – ті, хто прийматиме і цінуватиме тебе. А зараз постарайся знайти в собі сміливість попросити про допомогу. Ти не маєш проходити через це сама.