У 11–12 років я сама брала участь у булінгу – це відбувалося у дворі.

Я регулярно насміхалася, принижувала і ображала дівчинку, яка була слабшою за мене. Один епізод особливо закарбувався в пам’яті: я кидала в неї камінням – не для того, щоб завдати травм, а щоб принизити. Це тривало кілька місяців. Ніхто з дорослих у це не втручався, і я теж не зверталася по допомогу. Зупинило це, по суті, лише дорослішання. З роками прийшло розуміння того, що я робила і чому. Вже у дорослому віці, під час психотерапії, я змогла побачити причини своєї поведінки. За цим стояли складні й болісні стосунки з мамою: я не відчувала визнання, підтримки, віри в себе. Мене знецінювали і, ймовірно, цей біль я переносила на когось слабшого.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Ти в цьому не винен і не винна. І ще важливо: за агресією часто стоять внутрішні проблеми тих, хто ображає. Але це не виправдовує їхніх дій і не означає, що ти маєш це терпіти.