Я зіткнулася з булінгом у молодшій школі, приблизно у 6–10 років.

Найчастіше це було пов’язано з моєю вагою – я була крупнішою дитиною і майже щодня чула коментарі про свою зовнішність від інших дівчат. Іноді це переходило у фізичну агресію. Деякі моменти запам’яталися дуже чітко. Наприклад, коли я вийшла з вбиральні – і мені одразу вдарили під дих. Або коли на уроці дівчата почали зривати з мене светр, щоб подивитися, чи є в мене складки на животі, коли я сиджу. Це було дуже принизливо. Булінг тривав більше року. Я нікому про це не розповідала. Лише в старшій школі поділилася з мамою, і вона дуже засмутилася, що не знала раніше і не змогла допомогти. Насправді я не можу сказати, що тоді впоралася з цією ситуацією. Це сильно вплинуло на мене і призвело до розладу харчової поведінки. Я почала обмежувати себе в їжі ще в 5 класі, і з часом це переросло у серйозні проблеми зі здоров’ям. Єдине, що тоді змінилося, – я почала більше захищатися. Після переходу в середню школу перестала мовчати і почала різко відповідати на образи.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Будь ласка, розкажи про це. Розкажи батькам, вчителям, директору – кому завгодно, але не залишай це в собі. Немає нічого страшного в тому, щоб просити про допомогу. Набагато страшніше, коли через чужі слова ти починаєш руйнувати себе і своє здоров’я.