Я була свідком булінгу в школі у віці приблизно 9–15 років.

Ображали мою однокласницю: її штовхали, псували речі, викидали їх у смітник або навіть у вікно. Це був постійний фізичний і психологічний тиск, який тривав не один рік. Найбільше мені запам’яталася не лише поведінка дітей, а реакція дорослих. Вчителі та адміністрація або ігнорували те, що відбувається, або навіть самі брали участь у приниженні. Це створювало відчуття, що така поведінка – «нормальна» і дозволена. Я намагалася звертатися по допомогу, підключалися і батьки. Моя мама приходила до школи, щоб розібратися в ситуації. Але замість вирішення проблеми булінг частково переключився і на мене. У підсумку єдиним рішенням стала зміна школи – я перевелася в інший навчальний заклад, і це допомогло вийти з цієї ситуації.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Ставлення інших людей до тебе не визначає твою цінність. Ти набагато більше, ніж їхні слова чи дії.