Я зіткнулася з булінгом у школі у віці 10–15 років.

Це було щодня – з ранку і до кінця уроків мене ображали, вигадували принизливі прізвиська, називали «коровою», «свинею» та іншими словами. Іноді це переходило межу: могли раптово підняти мені футболку, висміювали в компаніях і навіть у групах разом із тими, кого я вважала подругами. Чесно, я вже не пам’ятаю, з чого саме це почалося – чи через якусь вигадану історію, чи через те, що мені хтось подобався. Але це не мало значення, бо привід знаходився завжди. Особисто мене не били, але я бачила, як над іншими однокласниками знущалися і фізично. Булінг тривав більше року. Я зверталася до батьків, але, по суті, це нічого не змінило. І навіть зараз я не впевнена, чи стало б краще, якби дорослі активніше втрутилися. З часом стало легше завдяки дорослішанню і зміні середовища. Коли з’явилося більш здорове оточення, де до мене ставилися нормально, це дало можливість трохи відновитися.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Це не назавжди. У майбутньому дійсно може стати краще. І дуже важливо дочекатися цього моменту і не втратити себе по дорозі.