Я була жертвою булінгу в школі у 13 років.

Це тривало кілька тижнів, але дуже чітко закарбувалося в пам’яті. Одна дівчина постійно «випадково» штовхала мене плечем або зносила речі з парти. Я не розповідала про це батькам – тоді це сприймалося як щось особисте, не як проблема, про яку варто говорити вдома. Усе припинилося в момент, коли після чергового поштовху я втрималася на ногах і у відповідь вдарила її в спину. Вона підскочила до мене з обуренням, але я вже була готова захищатися далі. Це бачила вчителька – сестра однокласниці, яка фактично закривала очі на ситуацію. Вона зробила зауваження саме мені, хоча прекрасно бачила, що сталося і з чого все почалося. Найбільше запам’яталося саме це – награне здивування вчительки і її реакція, коли винною зробили мене. Хоча все відбувалося прямо перед її очима. Але неадекватною, яка б'є зненацька "чемних дітей", була я.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Не мовчати. Сказати вчителю і прямо поставити питання: чи він/вона вирішить ситуацію. І обов’язково одразу розповісти батькам. Якщо нічого не змінюється – діяти далі через дорослих і не залишатися з цим наодинці.