Я зіткнулася з булінгом у школі у віці 8–12 років.

Усе почалося, здавалося б, із дрібниці – я розповіла вигадану історію про свої дитячі ігри. Одна з дівчат, яку я вважала подругою, звинуватила мене в брехні. З цього моменту вона почала налаштовувати проти мене весь клас. Поступово зі мною перестали спілкуватися. Час від часу ми ніби мирилися, але ситуація знову повторювалася – і щоразу ставала жорсткішою. Вона поверталася до цієї історії і вигадувала нові способи приниження. Мені дали образливе прізвисько «чупакабра». Одного разу мені одягли на голову сумку і били. Клас написав мені на великому листку, чому я «не маю існувати» і «не повинна тут вчитися». Мене ображали через зовнішність і статус, казали, що я «бідна» і «погано виглядаю». У соцмережах створили закриту групу, де з мене насміхалися. Це тривало більше року. Довгий час я нікому про це не говорила. Вчителі не реагували. І лише коли я розповіла батькам і вони втрутилися, ситуація почала змінюватися. Найбільше мені допомогли саме батьки. Вони підтримали мене, допомогли змінити коло спілкування і створили для мене інше, здоровіше середовище поза школою.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? У цьому немає твоєї провини. Ти не одна і не один. Дуже важливо, щоб поруч була людина, яка підтримає і разом з якою можна шукати рішення. Ти цінна, особлива і заслуговуєш на повагу. І цьому теж можна навчитися – відстоювати себе і свої кордони.