Шафка Жені
*
Я зіткнулася з булінгом у школі у віці 11–13 років.
Мене обзивали, ізолювали від класу, штовхали, могли ховати мої речі. Це було постійне відчуття, що ти «зайва» і ніби не маєш права бути частиною колективу. Найбільше запам’яталися не слова, а дії. Слова часто зводилися до грубих образ і матюків, але саме поведінка – ігнорування, виключення, фізичний тиск – залишила найсильніший слід. Це тривало більше року. Я зверталася по допомогу до батьків, вони намагалися втрутитися і розібратися, але довгий час це не давало результату. Ситуація змінилася неочікувано. Мій кривдник потрапив у серйозну аварію – його збила машина. Поки багато хто бажав йому поганого, я передала йому гостинець із листом. Пізніше, вже працюючи з шкільним психологом, він згадував цей момент, і, здається, це стало для нього точкою переосмислення.
Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Не терпи це. Вчися відстоювати себе і обов’язково звертайся по допомогу до дорослих. Ні в якому разі не мовчи – ти не маєш залишатися з цим наодинці.
Соціальне виключення та ізоляція – форма булінгу, яку дорослі часто недооцінюють, бо «не б'ють же». Але коли тебе системно ігнорують або відштовхують, це б’є дуже глибоко – по базовому відчуттю «я свій». Якщо ваша дитина стала ізгоєм, не чекайте, що це «само пройде». Говоріть з нею, звертайтеся до школи, шукайте середовище поза класом, де вона зможе знайти своїх людей. І пам'ятайте: дитині важливо знати, що вона не винна в тому, що з нею та поводяться.
Повідомити про булінг можна тут:
Дізнатись більше