Шафка Аліни
*
Я стикалася з булінгом у школі з дитинства і до підліткового віку – приблизно з 6 до 17 років.
У різні періоди це виглядало по-різному, але найчастіше це були жарти й насмішки про моє тіло та обличчя. Це були образи й приниження, які повторювалися не один рік. Я нікому про це не розповідала, і дорослі ніяк не реагували – швидше за все, вони просто не знали або не помічали. З часом я помітила, що почала змінювати свою поведінку. Щоб не бути жертвою, я сама почала поводитися так само – відповідати агресією і, по суті, ставати на іншу сторону. Це був спосіб захиститися, хоч і не найкращий.
Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Спробувати стати сильнішою і не дозволяти іншим визначати твою цінність. Але водночас важливо пам’ятати: ти не маєш залишатися з цим наодинці.
Коли поруч немає жодного дорослого, який міг би підтримати чи захистити, дитина рятується як може. Іноді це означає «перейти на інший бік» – і це більше про виживання, ніж про свідомий вибір. Це не вирок і не закономірність. Але якщо цей досвід – і жертви, і кривдника – досі дає про себе знати, варто поговорити з психологом: не для осуду, а щоб нарешті розібратися з тим, що довгий час доводилося переживати наодинці.
Повідомити про булінг можна тут:
Дізнатись більше