Шафка Каті
*
У 6–7 класі я сама брала участь у булінгу.
Ми з подругою булили однокласницю – вона була дуже тихою, а ми, навпаки, активними. Тоді це здавалося чимось буденним, але зараз я дуже про це шкодую. Це були образи й приниження, які тривали більше року. Ніхто з дорослих у це не втручався – або не помічали, або не надавали цьому значення. Найсильніше мені запам’ятався момент, коли вона одного разу не витримала. Вона кинула в нас стільцем і сказала: «За всі роки». Після цього ми більше нікого не чіпали. Насправді саме тоді, коли нам дали відсіч, ситуація й зупинилася. Це змусило подивитися на все по-іншому.
Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Захищати себе всіма можливими способами і не мовчати – говорити про це дорослим, батькам, вчителям. І якщо є можливість, розібратися в причинах разом із психологом. Зараз я розумію, що за такими ситуаціями завжди стоять глибші речі, і з ними важливо працювати, щоб це не повторювалося далі.
Діти, які булять, майже ніколи не є «просто злими». Часто за цією демонстративною силою ховається невпевненість або сильна потреба у визнанні. Це, звісно, не виправдання; але це важливий контекст, який допомагає краще зрозуміти ситуацію. А той момент «за всі роки» – це не про одну реакцію. Це про весь біль, який довго накопичувався всередині й нарешті вирвався назовні. І те, що кривдники це почули й зупинилися, теж багато про що говорить. Головне – не застрягати в жалю до себе. Усвідомлення – це вже інший рівень: «я зробила боляче і більше не хочу так».
Повідомити про булінг можна тут:
Дізнатись більше