Я була жертвою булінгу в школі у віці 10–14 років.

Мене обрали як «слабку» і постійно зачіпали – здебільшого словами. Але були й ситуації гірші. Одного разу я залишила речі в класі й вийшла до туалету. Коли повернулася, їх не було. Я почала шукати – і тоді однокласники почали перекидати мої речі між собою, сміятися. Ще раніше, у молодшому віці, був випадок із подружками з двору. Через якусь дрібницю – здається, я не вчасно віддала ляльку – вони завели мене в під’їзд і тягали за волосся. У цей момент повз проходив мій сусід, але він був незрячий. Я не попросила допомоги. І нікому про це не розповіла. Булінг тривав більше року. Я не зверталася по допомогу, але поруч були друзі, яких теж вважали «слабаками». Ми знали, що відбувається одне з одним, і як могли – підтримували та захищали. Це відчуття, що ми не самі, дуже допомагало. Ми ніби стали маленькою «опозицією».

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? Обов’язково звертайся до дорослих і не мовчи. Це не те, що треба терпіти. Якщо хтось не реагує, шукай тих, хто допоможе. І найважливіше: ти ні в чому не винен або не винна. Вся відповідальність – на тих, хто ображає.