Я була жертвою булінгу в школі у 11 років.

Це був кібербулінг, який тривав довгий час і дуже боляче вдарив саме через відчуття зради. Однокласниці створили групу в соцмережах і поставили на заставку моє фото з великим червоним хрестом, який перекреслював обличчя. Потім запросили мене в цю групу. Коли я зайшла, побачила там 15–16 однокласників – людей, яких я вважала своїми друзями. Групу назвали образливим словом з моїм іменем. Це було дуже боляче. У той момент поруч була моя мама. Ми разом зробили скріншоти й надіслали їх директору школи. Як виявилося, його донька також була серед тих дівчат. Почалися довгі розмови, зустрічі з батьками і спроби розібратися в ситуації. Але попри все, вибачень я так і не отримала. Найсильніше запам’яталося саме це відчуття – коли бачиш, як люди, яких ти вважав близькими, стають частиною цькування. І той образ: власне фото, перекреслене червоним хрестом. Мені допомогла підтримка мами і кількох справжніх друзів зі школи. Саме це дало відчуття, що я не одна.

Що я б сказала дитині, яка зараз переживає булінг? З тобою все добре. Це не про тебе – це про них. І важливо пам’ятати: ти не зобов’язаний або не зобов’язана приймати це ставлення. Let them be.